Дебати щодо смертної кари!
Чи варто було в Україні відміняти смертну кару?
Що думає про то суспільство? А певні політичні сили?
Аргументи "за" і "проти" смертної кари
Що думає про то суспільство? А певні політичні сили?
Аргументи "за" і "проти" смертної кари
posted by Tamara at 3:10 PM
1 Comments:
„Казнить нельзя помиловать”? ? ?
Цю фразу ми всі пам’ятаємо з дитячого мультику про хлопчика, який погано вчився та потрапив через це в країну оцінок. Проте вона підіймає досить серйозне питання: чого варте життя та чи заслуговує людина на те, щоб його втратити?
У питанні припустимості та доцільності смертної кари є прихильники, що схвалюють таку міру покарання, та її противники. Також постає багато нюансів, як то: ставлення громадськості до узаконення смертної кари в Україні та ставлення європейської спільноти до не \ прийняття такого закону. Я розумію, що це питання глобальне. Філософське. Його вирішення абсолютно не стосується того, в якій країні його підіймають. Я маю на увазі те, що результат його розгляду у різних країнах, так само, як і у різних культурах, буде абсолютно (або не абсолютно! Насправді ж є лише два варіанти: або так, або ні) різним. Але я також маю на думці те, що люди скрізь однакові, і вони так само тяжко переживають втрату близьких, схоже реагують на винних та їх непокараність. Але, гадаю, доцільніше буде обговорювати це питання в межах нашої країни, з якою я себе, як її частина, ототожнюю.
Мене взагалі дивує те, що у нас, громадян цієї країни, ніхто не запитував думки з приводу відміни смертної кари як найвищої міри покарання, а орієнтувався парламент переважно на європейську спільноту, на те, як їх посадовці поставляться до цього. Я, звичайно, розумію, що справу можна вирішити лише на чиюсь користь: громадської думки українців або ж громадської думки європейських парламентарів. Це я кажу спираючись на ті абсолютно не репрезентативні дослідження, які мені відомі, з питання ставлення громадськості до смертної кари, а також ті „глибинні”(бо складаються лише з одного питання: „Ти за чи проти?”) інтерв’ю, які я провела з сотнею своїх знайомих, які виявили наступні результати: переважна більшість респондентів (не забуваємо про соціологічні дослідження, результати яких мені стали відомими з інтернету) віддала голос за повернення смертної кари в Україні. Ми, звичайно ж, пам’ятаємо, що відміна смертної кари викликана зобов’язаннями України перед Радою Європи, а також бажанням країни увійти в Євросоюз, що, ймовірно, є причиною вищезазначеного зобов’язання.
Думаю, моя позиція є зрозумілою. . . Так, я за смертну кару. Користуючись тим, що у мене немає опонентів, адже це все-таки есе, я наводитиму лише свої аргументи, хоча й намагатимусь іноді їх спростовувати тими закидами, якими вони зазвичай супроводжуються.
Життя нам дарує Господь, принаймні я так собі думаю, і він, ніби-то, має ексклюзивне право на його позбавлення. Чомусь у противників не виникає питання „А хто ж дав право людині жорстоко вбивати?”
Одразу поясню свою позицію: я виступаю за смертну кару як найвище покарання за особливо тяжкі злочини, вчинені проти життя людини. Відповідно, такому покаранню підлягають люди, що вчинили серійні вбивства та умисні вбивства (не одне) з обтяжуючими обставинами (але не всіма, а, зокрема, проти вагітних, із залученням дітей чи дорослих під фізичним чи психологічним примусом). Я не вважаю, що хтось (а у даному випадку влада та уповноважені нею особи, бо саме їм належить право чинення правосуддя, в іншому випадку, коли, наприклад, якась особа самочинно приводить до виконання смертну кару проти іншої особи, – це буде розцінено як вбивство) має право позбавляти життя іншу людину життя. Але якщо це злочинець, який зґвалтував та вбив 16 людей, а такі випадки, на жаль, історії відомі, то він не має права жити на Землі, і я ніколи не повірю у те, що відбуваючи пожиттєве покарання, такий індивід буде каратись докорами сумління чи зможе виправитися. Я глибоко переконана у тому, що є злочини, за які необхідно позбавляти життя. Окрім вищезазначених, я б до таких також віднесла тих, хто вчинив терористичний акт, та тих, кого визнають тим, хто започаткував геноцид (така норма, зокрема, діє в Ізраїлі), також, можливо, доцільно говорити про інші види злочинів, але на думку у першу чергу спадають саме злочини, вчинені проти людського життя. Тепер від емоційного до раціонального: смертна кара – хороший спосіб вирішити проблему необхідності утримувати особливо небезпечних злочинців а) на кошти наших податків, б) в одиночних камерах (що автоматично скоротить індикатор переповнених в’язниць), аби позбавити їх можливості вчинити злочини проти інших ув’язнених. До того ж люди, яким довелося стати жертвою даного злочинця, але яким пощастило вижити, перебувають у постійному страху, що той, хто їх скривдив, опиниться якимось чином (амністія, втеча з в’язниці, визнання його \ її психічно хворим \ ою, та подальша можлива втеча) на волі.
Досить часто ми чуємо закиди про судову помилку, яку, у випадку смертної кари, неможливо буде виправити. Але, на жаль, ми досить часто зустрічаємося з тим, що інші досить суворі покарання виносяться помилково, тобто засуджують не ту людину. Тут, на жаль, ніхто не застрахований. Як кажуть: „Не зарікайся. . .”. Справа лише у тому, що перед винесенням такого вироку має бути тривалий судовий розгляд справи у судах різних рівнів, а також можливість для підсудного подавати апеляції. Так, принаймні, роблять у цивілізованих і розвинутих країнах, у яких діє смертна кара.
Отже, смертна кара слугує захистом суспільства від особливо небезпечних злочинців. Прихильники такого покарання також наголошують на тому, що вбивство злочинця хоча б скільки-небудь компенсує бажання родичів жертви помститися. Я тут дещо не погоджуюся. Хоча бажання помсти є досить сильним і не стоїть на останньому місці серед усіх відчуттів близьких жертви, близьку людину смерть кривдника все одно не поверне. Я думаю, держава, в якій діє смертна кара, навіть позбавляє людину, що бажає такої помсти, від подальшого почуття провини за те, що вона вчинила не краще, вбивши... хоч і злочинця.
Досить важко відстоювати свою негативно налаштовану точку зору в питанні „за чи проти?”, коли мова йде про рецидивіста, який знову вчиняє той самий або ще гірший злочин. До того ж, не можна не згадати про те, що у самій в’язниці злочинець також може вчинити вбивство.
Є багато інших доказів, але я виклала ті з них, які є найвагомішими особисто для мене. Наостанок скажу лише, що мені прикро за те, що відміна смертної кари як найвищої міри покарання за особливо тяжкі злочини, і така ж зовсім недавня не підтримка Верховною Радою законопроекту „Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (відносно видів покарань)”, є не тим („правильним” чи „неправильним”) рішенням, яке свідчить про піклування про людей, а лише слідуванням державним інтересам, передусім, зовнішньополітичного характеру.
Post a Comment
<< Home